День літнього сонцестояння в календарній обрядовості українців і болгар | Международен филологически форум
su.forum.students@gmail.comСп. "Филологически форум" - хуманитарно списание за млади изследователи на Факултета по славянски филологии е вече в CEEOL!

День літнього сонцестояння в календарній обрядовості українців і болгар

Posted in: Библиотека, Събитие и време Started by

День літнього сонцестояння в календарній обрядовості українців і болгар

Тетяна Третяк

Мелітопольський державний педагогічний університет

 імені Богдана Хмельницького,

м. Мелітополь, Україна.

 

В культурогенезі кожного народу протягом багатьох століть формувалися специфічні етнокультурні властивості, які тісно перекликаються з іншими культурами народів світу. Національний склад південної України вражає своєю різноманітністю де проживає понад 100 національностей, серед яких 3 місце за чисельністю займає болгарський етнос. Дослідження календарної обрядовості українців і болгар доводять існування багатьох спільних рис у світосприйнятті представників східної і південної гілок слов’ян.

В даній статті зроблено спробу розкрити особливості святкування дня літнього сонцестояння в українців (Івана Купала) та болгар (Еньовден). Головною метою дослідження стало визначення спільних і відмінних рис в обрядовості цього дня, традицій його святкування з давнини і до сьогодні. В ході розгляду даної проблематики було опрацьовано наукову літературу, на базі чого, зібрано і систематизовано матеріали власних польових досліджень, щодо святкування Івана Купала та Еньового дня. Розкриваючи обрядодії цього свята, проведено паралелі і виявлено схожості і відмінності в його святкуванні в середовищі українців і болгар.

Ключові слова: календарна обрядовість, день літнього сонцестояння, Івана Купала, Еньовден.

 

During a lot of centuries within every nation cultural genesis the specific ethnic and cultural properties were being formed, they were closely intertwined with other world cultures. The ethnic composition of the South of Ukraine impresses with its diversity where more than 100 nationalities live, among which the Bulgarian ethnos is the third most populous. The study of calendar rites of the Ukrainians and the Bulgarians proves the existence of many similarities in the world perception of representatives of the Eastern and the Southern Slavs branches.

This article deals with the attempt to reveal the features of the summer solstice day celebration by the Ukrainians (Ivana Kupala) and the Bulgarians (Eniovday). The aim of the study was to identify common and distinctive features in the rituals of this day, its celebration traditions from ancient times till today. While considering this problem the author was studying scientific literature, on the basis of which the materials of her own field research of Ivan Kupala and Eniovday celebration were collected and systematized. When describing the rite procedure of this holiday, the author compared and identified similarities and differences in its celebration among the Ukrainians and the Bulgarians.

Key words: calendar rites, summer solstice day, Ivana Kupala, Eniovday.

 

З днем літнього сонцестояння, в народних традиціях слов’ян, пов’язано безліч повір’їв та прикмет, а саме свято супроводжується різноманітними ритуальними діями, які походять ще з язичницьких часів. Свято Івана Купала (укр.) і Еньовден (болг.) споконвіку відзначалося в найдовший день року – 22 червня.

Українська назва свята походить від імені бога сонця, який має чотири іпостасі: Коляда, Ярило, Купайло і Хорс. Купайло – бог-чоловік, покровитель шлюбу, кохання, продовження роду. В язичницьких віруваннях українців Купайло характеризується як поганський бог земних плодів, котрому приносили в жертву хліб – головний плід землі. Для розуміння сутності купальських ритуалів, багато науковців, зокрема Н. Велецька, звертається до Густинського літопису ХVI ст., де зазначається, що: «Цього вечора збирається простий народ обох статей, плетуть собі вінки з їстівного зілля чи коріння і, підперезавшись різнотрав’ям, розпалюють вогонь. Ставлять зелену гілку і взявшись за руки коло вогню співають пісні. Потім через вогонь перестрибують, тим самим віддаючи себе бісу купальському в жертву… Купало – бог достатку, йому жертву приносять як подяку в той час, коли настають жнива» (Велецкая 1978: 73).

В народній уяві болгар сонце – дядько Еньо, це людська істота, котра має матір, сестру, закохується у найгарнішу дівчину і бере її заміж (Шарланова 2010: 129). Перші згадки про Еньовдень знаходимо в Синодиці царя Борила ХIII ст., де він згадується, як: «час чарівництва і скверних таємниць» (Еневден, ел. ресурс).

Як бачимо, характеристика цього свята, як бісівського, пов’язаного з потойбічними силами, є доволі поширеною і, звичайно, православна церква всіляко намагалася з ним боротися, однак, подібні намагання були марними. Народні свята і звичаї настільки укорінилися в світогляді слов’ян, що Церква була змушена якщо не замінити, то принаймні об’єднати автентичні традиції з християнськими.

Після прийняття християнства, православні християни почали відзначати Різдво пророка Івана Хрестителя – найбільше з усіх свят на його честь, яке називали «світлим торжеством» і «десницею Сонця правди». На початку IV ст. це свято було введене у християнський календар, дата якого була наближеною до дня літнього сонцестояння і, таким чином, християнське і язичницьке свята тісно переплелися. Християнсько-язичницький симбіоз спостерігається в назві самого свята, як в українців: Купала (язичн.) і Різдво Іоана Хрестителя (церк.) в народному календарі отримало назву Івана Купала, так і у болгар: Еньовдень чи Янівдень (язичн.) і Різдво Іоана Предтечі (церк.) подекуди в народі іменують – Літній Іванідень, Іван Більобер.

*

Святкування дня літнього сонцестояння і в українців, і у болгар супроводжується певними особливими ритуалам, головними елементами яких є вогонь, вода, рослини. А також магічними дійствами і ворожінням, спрямованими на збереження здоров’я, добробуту і щасливого заміжжя.

В усіх календарних обрядах слов’янських народів присутні ритуальні вогні. Дослідники пов’язують їх використання із культом сонця, зазначаючи, що за народним світосприйняттям – «Сонце – це вогонь небесний, а багаття – вогонь земний» (Иванова 1983: 117).

Найбільш поширеним і, ймовірно, найбільш давнім видом ритуального вогню є багаття. В українців напередодні свята хлопці розкладали по берегах річок і озер, на пагорбах великі купи хмизу. Запалити ці багаття доручалося дідам, які здобували «новий вогонь» природним шляхом – за допомогою тертя. В багатті повинні бути присутніми жіночі і чоловічі дерева[1]. Вірили, що стрибнувши через вогонь можна очистити душу від гріхів і позбутися хвороб (Пономарьов 1994: 195-196). Подібне спостерігається і у болгар. Хлопці в надвечір’ї свята розпалювали багаття, а потім самі ж стрибали через нього, аби бути здоровими і сильними протягом усього року (Старева 2005: 266). В українців, на цьому вогнищі, ворожили закохані на спільне майбутнє: якщо, стрибаючи через багаття в парі, їх руки не роз’єднаються – бути довгому і щасливому шлюбу (Пономарьов 1994: 195-196).

Одним з видів ритуальних вогнів є палаючі колеса, або стріли, виготовлені з різноманітного займистого матеріалу. В деяких регіонах України ритуальним атрибутом свята виступає колесо як символ сонця, котре запалюють і пускають котитися в воду. Оберти колеса символізують річний коловорот сонця (Пономарьов 1994: 196).

Особливою групою ритуального вогню є спалення обрядового опудала. На Івана Купала, українці виготовляють солом’яну ляльку – Купайла, якого вважають покровителем вогню. Опудало вдягають в білу сорочку, прикрашають стрічками, намистом і квітами. Довкола нього танцювали і співали купальські пісні, після чого підпалювали, приносячи жертву сонцю (Воропай 1958: 115-116).

В Болгарії такого обряду спалення опудала не було помічено. Там головною особою свята була Еньова буля, тобто «наречена Еньо». Це маленька дівчина 5-6 років. Її одягають в національне вбрання, голову прикрашають вінком із квітів вінок і червоною фатою. Дитину носять на плечах, піклуючись про те, щоб вона нічого не потребувала і не була голодною – щоб урожай вродив[2].

В обрядовості календарного циклу значну роль відіграє вода, бо життя без води неможливе. Однак, нарівні з корисними властивостями, вода виступає і як загрозлива сила (повені, зливи).

В українців в день Івана Купала прийнято шанувати Марену, що за слов’янською міфологією є володаркою водяного царства. Мареною (купайлицею, гільцем) називали гілку верби, чорноклену або вишні, прикрашену квітами і вінками. Навколо неї здавна водили хороводи та співали пісні. Дійство супроводжується забавками: парубки намагаються зламати дівоче деревце-«марену», а дівчата боронять його, після чого всі йдуть купатися на річку, беруть з собою і гілочку. Після купання її ламають так, щоб жодна дівчина не залишилася без шматочка. Ці уламки Марени несли на город для кращого урожаю, затикали під стріху, щоб були багатими, а за необхідністю кидали в річку, викликаючи дощ (Пономарьов 1994: 196).

Обрядове дійство болгар в канун Еньового дня розпочинається з обрання ритуальної особи – «личната мома». Молоді дівчата, святково вбрані у віночках з трав і квітів на голові, збираються разом і, співаючи святкові пісні з побажаннями усім здоров’я і добробуту, обходять село. Після чого, приходять до річки і кидають вінки у воду, спостерігаючи, чий вінок попливе першим. Дівчина, чий вінок випередив решту – стає «личната мома». Такий титул їй надається самою долею, а можливо, і самою володаркою водної стихії, бо на цю дівчину покладається важлива місія здобуття чарівної води[3].

«Личната мома» веде сільську громаду до гірського джерела. Вважається, що вода, взята з такого джерела є цілющою, якщо буде зібрана в повному мовчанні – «мълчана вода»[4]. При повернені в село, «личната мома» кладе до чану з зібраною водою букетик квітів, позначених особливою міткою і, разом із сільською знахаркою слідкує за тим, як решта дівчат роблять те саме. Після чого, знахарка виконує особливий ритуал, накриває тканиною ємкість і залишає її під трояндовим кущем на цілу ніч, щоби в ній скупалися зорі[5], що на нашу думку є дуже схожим до українського звичаю «топлення Марени».

Серед чисельних обрядів цього дня особливе місце посідає збір рослин. Вважається, що в цю ніч вони мають особливі лікувальні властивості, адже омиті цілющою росою.

На свято Івана Купала українські жінки вранці збирають лікувальні трави: полин, подорожник, васильки, м’яту та резеду. Зібране різнотрав’я сушать і з висушених рослин готують різноманітні настої та відвари, які здатні були вилікувати будь-які хвороби чи то людські, чи то тваринні[6].

В Болгарії жінки та діти до сходу сонця збирають Еньові лікувальні трави. Цілителі збирають трави на весь рік, кажуть, що в цей день необхідно назбирати 77 видів рослин, а половинкою рослини відірваної навмання лікують «невідому хворобу». Особливу цінність має маленька жовта квіточка – Еньовче, яка розквітає на передодні Еньового дня і символізує здоров’я та довголіття[7].

Українські дівчата під час свята Івана Купала прикрашали себе віночками з зібраних трав, суворо дотримуючись заборони самій собі вдягати вінок, щоби не напророкувати собі невдалий шлюб чи самотність, в цьому їй допомагала подружка[8]. Найважливішими у ньому вважалися любисток (щоб хлопці любили), барвінок (аби заміж вийти), рута (щоби обминали хвороби). Болгарські дівчата для своїх Еньовських вінків теж збирали, так звані «чарівні трави кохання» – лісовий дурман-траву та польову конвалію (Еневден, ел. ресурс).

Невід’ємним атрибутом даного свята у болгар до сьогодні є Еньовденський вінець. Жінки з усього села приносять із собою зібрані вранішні квіти і разом плетуть великий вінок із різнотрав’я у формі арки. Проходячи через нього людина повинна загадати бажання і зірвати на щастя квіточку. Ритуал робив її здоровою увесь рік та захищеною від нечистої сили[9]. В українців існував звичай плести вінок з полину, який засушувався і вішався на двері – вважалося, що коли до хати завітає людина з недобрими намірами, віночок впаде і тим самим дасть певний сигнал господареві[10].

За народними уявленнями, свято літнього сонцестояння є переломним моментом року, часом, переповненим містичністю, коли майбутнє стає теперішнім і можливо дізнатися власну долю. В такий день жодна дівчина не гає можливості поворожити на судженого, а перед людьми відкриваються невідані таємниці.

В Україні, на Івана Купала дівчата влаштовували ворожіння з використанням трав. Частину зібраних рослин клали під подушку, серед них обов’язково повинні були бути 4 листочки подорожника, зірваного при дорозі, аби суджений наснився.

На Еньовдень ворожити допомагала Еньова буля: молоді дівчата робили маленькі букетики із зібраних трав і кидали у чан з мълчаною водою. Співаючи навколо пісні, в яких описувався майбутній чоловік, наречена Еньо діставала по одному букету в будь-який момент, де закінчувалася пісня – той і суджений[11]. Також в ніч на Еньовдень букетик із зібраних при дорозі трав кладуть під подушку думаючи про майбутнє кохання. Кажуть, що в цю ніч повинен наснитися майбутній чоловік[12].

Отже, підсумовуючи викладене, зазначимо, що свято літнього сонцестояння і в українців, і у болгар має спільні витоки з минулого, де людство виживало за рахунок поєднання чотирьох головних стихій: вогню, води, землі і повітря. Велика увага приділялася вогняній стихії, а особливо культу Сонця. Стрибки через багаття, запуск вогняного колеса або стріл, уособлення Сонця в людині – все це властиво як українській, так і болгарській обрядовості. Проте лише на Україні зустрічається ритуальне спалення опудала.

Водяна стихія відіграє не менш важливу роль. Вона вшановується в обрядодіях обох народів: обрання головної дійової особи свята – «личната мома» і «мълчана вода» (болг.), топлення Марени (укр.).

Поєднання землі і повітря знайшло відображення у збиранні лікувальних рослин, плетенні вінків. Плетіння великого вінка у формі арки характерно лише болгарському народові. Українські традиції обмежуються плетенням дівочих вінків. Обом народам притаманні ворожіння з використанням зібраних трав.

Попри глобальну християнізацію язичницькі мотиви отримали певне релігійне забарвлення, хоча їх сутність залишилася незмінною. Прослідковується певна специфіка ритуалів, яка зароджувалась і формувалась разом з кожним окремим етносом, проте їх сутність мала однакову направленість. Обрядодії обох народів спрямовані на очищення думок і душі, оздоровлення тіла, захист від темних сил, пізнання власної долі та жертвоприношення богам чи хтонічним істотам, аби вони були милостивими і полегшили людське життя.

 

Література:

Велецкая 1978: Велецкая Н. Языческая символика славянских архаических ритуалов. Москва: «Наука», 1978.

Войтович 2009: Войтович В. Міфи та легенди давньої України. Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2009.

Воропай 1958: Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. Мюнхен: Українське видавництво, 1958.

Иванова 1983: Иванова Ю. Обрядовый огонь. – В: Календарные обычаи и обряды в странах зарубежной Европы. Москва: «Наука», 1983.

Павлюк 1994: Павлюк С. Українське народознавство. Львів: Фенікс, 1994.

Пономарьов 1994: Пономарьов А., Артюх Л., Косміна Т. Українська минувшина. Київ: Либідь, 1994.

Старева 2005: Старева Л. Български светци и празници. Ритуали и забрани, гадания, предсказания и магии, меорологични прогнози, обредни вещи, храни и символи. София: Издателска къща „Труд“, 2005.

Шарланова 2010: Шарланова Валентина. Български традиционни празници и обичаи. София: Ентусиаст, 2010.

Еневдень (Иван Купала) – праздник лекарственных трав. – Findbg. Вся Болгария одним кликом. [30.10.2014] <http://www.findbg.ru/customs-and-rituals/2155-enevden-ivan-kupala-holiday-herbs>

 

За автора:

Третяк Тетяна Володимирівна студентка ІІ курсу природничо-географічного факультету спеціальності історія Мелітопольського державного педагогічного університету імені Богдана Хмельницького.

Область наукових інтересів: календарна обрядовість народів Північного Приазов’я.

e-mail: tretyak.tanyushka@mail.ru

 

[1] Польові матеріали автора, зібрані під час проходження етнографічної практики в с. Костянтинівка Мелітопольського р-ну Запорізької обл.. 2014 р.

[2] Особисті спостереження обряду в с. Бяла Слівенської обл.

[3] Особисті спостереження обряду в с. Бяла Слівенської обл.

[4] Особисті спостереження обряду в с. Бяла Слівенської обл.

[5] Особисті спостереження обряду в с. Бяла Слівенської обл.

[6] Польові матеріали автора, зібрані під час проходження етнографічної практики в с. Костянтинівка Мелітопольського р-ну Запорізької обл.. 2014 р. 2014 р.

[7] Польові матеріали автора, зібрані під час проходження літньої міжнародної студентської етнографічної практики в Регіональному історичному музеї м. Слівен (Р.Болгарія) 2014 р.

[8] Польові матеріали автора, зібрані під час проходження етнографічної практики в с. Костянтинівка Мелітопольського р-ну Запорізької обл.. 2014 р.

[9] Польові матеріали автора, зібрані під час проходження літньої міжнародної студентської етнографічної практики в Регіональному історичному музеї м. Слівен (Р.Болгарія) 2014 р.

[10] Польові матеріали автора, зібрані під час проходження етнографічної практики в с. Костянтинівка Мелітопольського р-ну Запорізької обл.. 2014 р.

[11] Особисті спостереження обряду в с. Бяла Слівенської обл.

[12]Польові матеріали автора, зібрані під час проходження літньої міжнародної студентської етнографічної практики в Регіональному історичному музеї м. Слівен (Р.Болгарія) 2014 р.